У Бучацькому монастирі оо. Василіян живе тихий і покірний чернець, який на своєму 102 році життя ще й досі свідчить прикладом вірності. Сьогодні він щоденно служить Святу Літургію та сумлінно дотримується монастирського розпорядку. Тихе і покірне життя цього великого подвижника є знаменним у житті не тільки місцевої монашої спільноти, а й загалом Василіянського Чину, Церкви, парафіян і тих, хто його знає з-поза меж нашої держави. Його плідне служіння як сіяча Божого Слова дало хороший результат. Виняткова пам’ять, ясність розуму та комунікабельність і досі притягають людей до о. Доротея.
Як Ви відчули своє покликання?
– Для цього були певні обставини. Я вступив до школи, де виховували ці покликання, був спрямований до Місійного інституту, приватної школи, а там професорами були василіяни. Цей інститут знаходився у місті Бучачі. Навчаючись там, я розгледів своє монаше покликання. Коли я пройшов ці нижчі студії, написав прохання про вступ у новіціят до Крехова.
У монашому житті виділяють багато основних рис: молитва, служіння, вірність. Що для вас є тією опорою, яка допомагає достойно служити Христу?
– На це питання непросто відповісти. Все залежить від конкретних періодів життя. Якщо коротко сказати, то в монастирі обирають життя, яке позначене посвятою Богові, тобто життя євангельських рад, а їх зберігання – основа, щоб витримати у покликанні.
На вашу думку, на які найважливіші речі потрібно звертати увагу під час навчання у семінарії?
– В семінарії треба добре звернути увагу на два моменти – навчання і вироблення духовне. Наука – це одне, а зовсім інше –пильнувати духовне життя. Бо дуже часто особа ніби належить до студентів семінарії, а ніби й не належить. Я спілкувався з одним семінаристом, який студіював теологію. Веду далі розмову, а він каже, що не знає, чи буде далі продовжувати, чи не буде. То, значить, він це не зрозумів. Треба відділяти окремо труднощі та їх вирішувати, а ще важливіше – духовний розвиток, для того, щоб йшло все рівно по лінії.
Вшановуємо 400 річчя Василіянського Чину Святого Йосафата. Які основні речі ви можете виділити у харизмі Чину?
– Харизму Чину надав Слуга Божий Йосиф Велямин Рутський. Василіянський Чин є не тільки св. Йосафата, він якраз наповнений духом, який вніс Велямин Рутський. Треба згадати дивовижну дорогу цієї людини. Він і не думав спочатку бути в Чині, адже перед тим був і протестантом, а згодом католиком західного обряду. Ця особа дивним способом покликана до Василіянського монашества, а тому дух Велямина Рутського повинен провадити, тримати кожного члена Чину. Чернець повинен надихатися цим духом, а не просто жити, ледве дихаючи. Звичайно, Чин повинен виконувати якусь працю. А на те є і видавництво, місії та реколекції. Чернець-василіянин повинен вміло використовувати час, має вміти і щось написати. Можна писати щось дуже глибоке й велике, а вже мистецтвом є вміти написати короткі і мудрі речі для інших.
Поділіться секретом, як витривати у доброму в покликанні?
– Я прожив і пережив багато місць. Працював як священик в Аргентині, Бразилії, Папській колегії св. Йосафата в Римі. Я всюди сповняв обов’язки, які на мене покладали, старався використати кожну хвилинку для того, щоб щось доброго зробити. А згодом прийшов такий час, коли мене шкодували та й звільнили з моїх обов’язків, тоді я належав або до Аргентини, або до Бразилії. А коли був вже старшим, я сказав, що хочу повернутись до України, де й народився. Владика Іриней Білик ЧСВВ старався мене ще заохотити до праці у формуванні Івано-Франківської духовної семінарії. І я сім років працював у семінарії. Виконував всі обов’язки, які було треба. Згодом, через різні обставини, повернувся до Бучацького монастиря, на свою Батьківщину, адже настоятель також просив мене повернутися, бо там не було ще нічого, монастир відновлювався після шкоди, яку завдала Радянська влада. І от я сюди приїхав, мені приготували келію (кімнату) і тут я вже 15 років. Тут також ще допомагав як душпастир: проводив реколекції, говорив проповіді, допомагав владиці. Я дякую Творцеві, що дав мені силу, енергію і своє благословення.
Ваші побажання читачам часопису «Господь і я»?
– Моє побажання є, щоб не поверхово, а доцільно й розумно виконувати свої обов’язки, щоб витривати в доброму. А для того, щоб це зробити, звичайно треба старатися.
Розмовляв о. Йосафат Попович, ЧСВВ
Біографічні дані о. Доротея
16 вересня 1915 р. – народився в с. Старі Петликівці Бучацького повіту на Тернопільщині (нині Бучацький р-н Тернопільської обл.). Батьки – Сильвестр Шимчій та Євдокія з роду Остапишин.
1928-1932 рр. – навчався в Місійному Інституті ім. св. Йосафата при Хрестовоздвиженському монастирі оо. Василіян в Бучачі.
30 серпня 1932 р. – вступив до Василіянського Чину на новіціят в Крехові.
1 березня 1933 р. – під час облечин в монашу рясу отримав нове монаше ім’я Доротей, на честь св. свмч. Доротея Тирського (день спогадування 18 червня).
15 квітня 1934 р. – в Крехові склав перші обіти.
1934-1936 рр. – навчався на схоластикаті в Святоонуфріївському монастирі в Лаврові.
1936-1937 рр. – студії риторики в монастирі св. Онуфрія в Добромилі.
8 серпня 1937 р. – в Добромилі склав довічну професію у Василіянському Чині.
1937-1939 рр. – вивчав філософію в монастирі св. Юрія в Кристинополі (нині Червоноград).
1 вересня 1939 р. – розпочав богословські студії в монастирі св. Онуфрія в Лаврові, які змушений був перервати через початок Другої світової війни.
1939-1941 р. – вивчав богослов’я в семінарії в м. Оломоуц в Моравії (історична область Чехії).
1941-1943 рр. – продовжив богословські студії в Карловому університеті в Празі.
14 травня 1942 р. – в Празі отримав священичі свячення з рук Гайдудорозького єпископа Миколая Дудаша, ЧСВВ (з Угорщини).
Лютий-травень 1943 р. – на примусових роботах при будівництві енергорозподільника для вугільних шахт в Моравській Остраві (Чехія).
1943-1946 рр. – катехит в державній гімназії в Кристинополі, викладач катехитики для василіянських студентів у Кристинопільському монастирі, адміністратор парафії у Великих Мостах (1944 р.).
Кінець 1946 р. – разом із отцями Методієм Ничкою, Панкратієм Нюнькою і Петром Бальцаром виїхав через Словаччину на Захід, а після отримання паспортів – до Бразилії.
1947 р. – призначений до резиденції в м. Пітанґа, звідки впродовж цілого року обслуговував різні душпастирські осередки.
1948 р. – вікарій, духівник, професор української мови і риторики в Ірасемі.
1949-1954 рр. – директор Малої семінарії ім. св. Йосифа в Прудентополі, провідник церковних товариств, викладач релігії в гімназії сс. Служебниць.
1953-1959 рр. – провінційний консультор за протоігуменства о. Йосафата Роґи, ЧСВВ.
Лютий 1954 р. – січень 1961 р. – магістр новиків у Іваї (тоді теж в 1954-1959 рр. був там ігуменом).
1961-1964 рр. – магістр новиків у Апостолес (Аргентина).
1964-1970 рр. – душпастирська праця в Посадас і Апостолес (в Аргентині) та в Парагваї.
1970-1979 рр. – протоігумен провінції Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Аргентині, делегат на Генеральну капітулу 1976 р.
1979-1985 рр. – праця в Обера та Буенос-Айрес.
1985-1992 рр. – духівник Папської Української колегії св. Йосафата в Римі.
1992-1999 рр. – духівник і професор аскетики в Івано-Франківській духовній семінарії.
Від 1999 р. – проживає в Бучацькому монастирі; духівник, сповідник, реколектант і письменник.
2017 р. – виповнюється 85 років від дня вступу до Василіянського Чину, 75 років – від прийняття ієрейського рукоположення!
За свої 75 років священичого служіння о. Доротей виховав кілька генерацій василіян як магістр у Бразилії та Аргентині, кілька генерацій єпархіальних священиків у Івано-Франківську, трудився над вихованням шкільної молоді в Прудентополі та Бучачі, видав близько двадцяти книг реколекційних наук, повчань і розважань. Всюди, де бував, о. Доротей ревно проповідував Боже Слово, провадив церковні товариства Апостольства Молитви і Марійської Дружини, давав місії і реколекції.