Як і кожна країна, наша держава має своїх героїв, визначних людей або просто тих, які хочуть і можуть допомогти Батьківщині. Серед таких людей є і учасник АТО майор Олег Рудяк.
Ця людина – найперше хороший сім’янин, батько 5-ох дітей. А все починалось не із повістки, а з власного бажання і відчуття – допомогти народу. Коли розпочалась війна, то п. Олег одразу вирішив їхати. «Мав переконання, що державі потрібна моя допомога, не хотів лишитися осторонь. Дружина з мамою, коли дізналися про моє рішення, пішли зразу до церкви і почали говорити священику, що з чоловіком робиться щось не те, що він хоче піти з сім’ї». Звичайно, їхні побоювання не були марними, адже багатодітний батько, який має 4-ох неповнолітніх дітей зобов’язаний сам погодитися на службу в армії. А священик відповів: «Якщо син або чоловік прийняв рішення – то це його рішення. За нього треба молитися і все буде добре».
Ситуацію ускладнювало й те, що п. Олег, будучи офіцером запасу, ще не мав жодного бойового досвіду. Всього за рік в зоні АТО він виконував різні бойові завдання у гарячих точках. Від російських найманців і терористів захищав Маріуполь, Гнутово, Широкіне, Талаківку й Сартану. Офіцер каже, що перед тим, як відбувати на війну знав, що може вже більше не побачити своїх рідних, дружину, дітей. «Психологічно я був готовий до цього» - стверджує він. А реальність була жорстокою та непередбаченою. Забезпечення бракувало, умови були не найкращі. Більше того, часто людина має нагоду зустрітися зі смертю. В таких обставинах важко не вірити в Бога, який у своєму Провидінні охороняє бійців та надає їм сили. «Коли працювала важка артилерія, а барабанні перетинки ледь витримують такі навантаження, то я не бачив тих, хто б не молилися» – наголошує майор української армії. У цьому особливу роль відіграють капелани, які завдяки проповіді Доброї Новини піднімають бойовий настрій. «Вони боряться за наш душевний спокій, щоб бійці живими і здоровими повернулися назад додому».
На війні п. Олег отримав псевдо «Сірко». Він зазначає, що таке псевдо з’явилося спонтанно і спонукає до пам’яті про подвиги славного кошового отамана; також воно виконує стратегічну роль. Часто бувають випадки прослуховування, стеження і тоді такі маскувальні імена остаточно заганяють у безвихідь сепаратистів і поступово спонукають вивчати напам’ять українських героїв. Що вже говорити про закарпатську говірку, яку використовують бійці із цього регіону. В такому випадку конфіденційність вже точно забезпечена.
Колись американський президент Джон Кенеді сказав: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни!» До цього закликає й сам офіцер, наголошуючи на важливості брати активну участь у розбудові суспільства. Після звільнення із строкової служби в армії він їздить по школах, де проводить відкриті уроки, розповідає школярам про свій досвід та закликає їх не бути пасивними у житті свого народу. «Це той вік, коли молодим людям можна прищепити корисні речі для майбутнього зросту», - стверджує п. Олег. Адже любов до свого народу означає також жертвування своїм життям, як це зараз роблять чоловіки на сході нашої держави. «На жаль, багато людей в українському суспільстві цього не розуміють. Хотілось би більшого розуміння».
Зараз п. Олег виховує своїх дітей і не розуміє тих молодих сімей, які не хочуть їх мати. Якщо чоловік з дружиною мають можливість народити дітей, то треба це прийняти, адже «народження дітей – це Божий дар. Діти є радістю, вони народжуються з любові» - ділиться офіцер. Все життя є даром, а для того, щоб його належно використати і цінувати потрібно зовсім мало. «Для цього варто уникати шкідливих звичок, любити свою сім’ю та державу». Три речі є найважливішими у його житті: Бог, родина і країна. Має і свої хобі: риболовля, колекціонування екземплярів маленьких солдатиків, воїнів-індійців, лицарів тощо. Каже, що розпочав цю справу з дитинства і не може досі зупинитися. На сьогодні він зібрав близько тисячі таких іграшок. «Мої діти мають свої іграшки, а я свої, бо всі ми родом з дитинства».
На останок майор Олег Олександрович заохотив не боятися постояти за безпеку свого краю на передовій, не займаючись шароварщиною і ханжеством. «Людина хоче жити добре, комфортно, коли немає спроб обмежити її пересування, але обов’язок служити в армії прописаний у нашій конституції. Думаю, що потрібні зусилля освіти, щоб пришвидшити цей процес, який йде дуже важко і болісно».
З іншого боку, наш герой, який провів нелегкий час на війні, закликає оточуючих допомогти воїнам, які повернулися зі служби, подолати посттравматичний синдром. «Треба, щоб людина була у суспільстві. Їй необхідне спілкування й елементарне розуміння. Воїн бачить, що йому приділяють увагу, ставляться з розумінням і тоді він легше оговтується від наслідків війни. Ну і важливою є опіка держави одразу після повернення бійця із зони бойових дій. Адже одна проблема накладається на іншу: нерозуміння з боку інших, нехтування, гнів, що й може призвести до трагічних наслідків».
Світлої пам’яті Любомир Гузар говорив, що найперше хотів би бути людиною. Справді, це завдання є постійним процесом і вимагає також любові. Вчинки любові, особистої посвяти та доброго прикладу роблять нас людьми з великої літери. На завершення розмови майор Олег побажав усім читачам: «Любіть Україну, Церкву та ближніх і ставтеся до інших так, як хочете, щоб ставились до вас». Ці звичайні та водночас глибокі слова спонукають і кожного свідомого українця зробити щось для добра своєї Батьківщини. А щирі зусилля обов’язково повернуться сторицею та якісним майбутнім.
Розмовляв бр. Роберт Ленів, ЧСВВ